Подiлитись
Розмова: Дарина Тимків
Це було ще до російського вторгнення. Все почалося на зустрічі в Ейндговені, де обговорювали проєкт Erasmus+. У нашій групі був Віктор Лях, так ми й познайомилися. Ми тоді вже були міжнародною мережею молоді й орієнтувалися на соціальні проєкти та сталий розвиток. Ми віримо в силу різноманітності — що більше різних людей у групі, то кращі рішення «знизу» можна знайти. Тож ми подали заявку на грант і запросили приєднатися Фонд Східна Європа. У нас уже були учасники з Албанії, Боснії, Грузії та кількох інших ключових країн ЄС. Ми вважали, що важливо об’єднати людей із різних життєвих ситуацій.
Ми віримо, що у питаннях сталого розвитку ми маємо діяти як один світ (і це відображено в нашій назві — ONE WORLD Citizens), бо ці виклики не знають кордонів. Те саме і стосовно соціальної інклюзії — ми хочемо допомогти створити більш інклюзивний світ.
Те, що нас справді об’єднує, — це спільна віра в силу молоді як ключових агентів змін. Ми також зрозуміли, що потрібно допомагати молодим людям розвивати навички для дій — не лише підприємницькі, а й віру у власне бачення змін, навіть якщо ніхто інший його ще не бачить. Треба довіряти собі, але завжди краще, коли ти серед однодумців.
Українська молодь — це унікальне покоління, яке росте під час війни, і наш досвід та можливості відмінні від тих, які мають молоді люди в Європі. Що молоді українці можуть запропонувати світу?Багато чого. Особливо зараз, коли увесь світ стикається з ризиками конфлікту, які зростають. Нам усім доведеться мати з цим справу.
Сьогодні світ різниться від того, в якому зростала я. З того, що ми побачили під час наших молодіжних обмінів — особливо від української команди, але також боснійської, албанської та грузинської, — у цих країнах є щось справді потужне. На Заході ми надто зосередилися на індивідуальному розвитку, особистих вигодах і способі життя. Ми втратили відчуття колективної сили й силу спільноти. Саме це українці нам показали: як люди можуть об’єднуватися, діяти та справді змінювати ситуацію.
Під час обміну, в якому брали участь молоді люди з 12 країн, багато учасників навчилися у вас, що, попри обставини, можна покладатися на внутрішні сили й на свою спільноту — навіть під час війни. Це те, що я постійно повторюю: ми маємо залишатися сильними у складні часи і вчитися діяти разом.
Коли тебе щось турбує, ти можеш або піти в негатив і стати пасивним, або діяти. Якщо ти знаєш, як зробити маленькі кроки, щоб покращити ситуацію — локально чи глобально, — ти на боці змін. Ти отримуєш енергію і починаєш вірити, що зміни можливі.
Ще одна важлива річ — віра в те, що кожен із нас може бути прикладом змін, надихати інших і давати їм надію, що зміни можливі. Індивідуальні зусилля важливі, адже вони показують, що незалежно від того, що ти робиш — маленьке чи велике, — ти можеш робити внесок. Звісно, для цього потрібні навички та позитивний настрій.
Справжній вплив відбувається, коли ви обʼєднуєтесь. Саме це ми цінуємо у молодіжних обмінах: збирати відповіді та ідеї з дуже різних країн, культур і життєвих ситуацій. Вчимося того, що роблять молоді люди в кожній країні, узгоджуючи спільні цілі, і можемо навіть змінити світ.
Для кожного нашого заходу ми просимо національні команди підготувати невеликий «живий» проєкт перед основним заходом. Ідея в тому, щоб зробити маленький крок до змін, тож після заходу вони вже мали досвід того, як можна впливати. Ваша команда, звісно, почала в Києві, в офісі Фонду Східна Європа — з проєкту, спрямованого на те, щоб дороги стали більш екологічними, — і створили зелену стіну. Це був чудовий спосіб показати молоді з різних країн, що можна почати творити зміни там, де ти є. Вони також створили дуже цікавий проєкт, який показував, як використовувати відходи для вирощування рослин.
Що українські громадські організації можуть зробити, аби їхній голос більше чули на міжнародному рівні — щоб будувати справді рівноправні партнерства?
Я б іще додала, що рівноправні партнерства створюють реальний win-win. Таким чином, інша сторона також більше цінує те, що ви приносите у проєкт, і навпаки.
Ми завжди фокусувалися на практичних рішеннях, у яких кожен може брати участь, — щоб люди справді відчували, що можуть змінювати ситуацію. Що дійсно важливо, на мою думку, — то це те, що багато локальних рішень для викликів створюють люди з абсолютно різних середовищ. Було б чудово мати платформу, де ці найкращі практики можна було б ширше представляти.
Це може звучати трохи незвично, але, наприклад, кілька місяців тому наш колишній прем’єр-міністр публічно закликав Європу розвивати «воєнне мислення» — бо, за його словами, Європа спала і тепер має прокинутися. У певному сенсі, він мав рацію — треба бути готовими. Але ми також маємо закликати до мислення рішень. Коли багато людей відчувають тривогу і не знають, як діяти, ми маємо показати, що є інші шляхи руху вперед. Тож, на мою думку, потрібно робити видимою ту креативність, яку проявили українці, попри виклики. Це був би потужний внесок для світу.
Перше — емпатія. Продовжуйте дбати одне про одного. Знаєте, не кажіть: «Це не моя справа». Сила емпатії, турбота, постійна увага — ось як виникали розумні рішення. Наприклад, коли не було електрики, деякі офіси, де ще був струм, відчиняли свої двері — там була пральна машина, доступ до інтернету. Тож ділитися і піклуватися — це дійсно важливо.
Друге — гумор. Мені дуже подобається бачити силу гумору, як його використовували навіть у наших командах, що брали участь у проєктах. Гумор — це велика сила.
І третє — ніколи не здаватися і залишатися разом. Ось ці три речі — емпатія, гумор і не опускати рук — я винесла з вашого досвіду.