«У лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. І тоді з БУРом сталося доволі різке й неорганічне масштабування. Якщо в січні 2022 року нас було 12 у команді, то вже в січні 2023-го – майже 70 людей у штаті», – згадує Марта Бенишин, голова ГО «Будуємо Україну Разом» (БУР).

Сьогодні БУР – це мережа з понад 10 тисяч волонтерів, три регіональні офіси (БУР-Північ, БУР-Південь, БУР-Схід) і 11 осередків по всій Україні – від Одеси до Харкова, від Львова до прикордонних громад Сумщини. Але за цим стоїть складний шлях: від хаотичного зростання під час перших місяців повномасштабної війни – до спроби вибудувати системну й стійку роботу.

Наслідки стрімкого зростання стали особливо відчутними у 2024–2025 роках: проблеми з внутрішньою комунікацією, координацією команд, підтримкою великої розгалуженої мережі. Саме тоді організація долучилась до Програми інституційного розвитку в межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», який реалізує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Стратегія як точка опори

На момент приєднання до Програми інституційного розвитку одним із головних запитів БУР було стратегування. Попередня стратегія організації добігала кінця, але 2025 рік виявився особливо турбулентним: труднощі з фінансуванням змусили команду різко змінити пріоритети, і частина програмних напрямів суттєво скоротилася.

«Нам було важливо заново зібратися як команді, проговорити, куди ми рухаємось далі. Після дуже кризового й турбулентного періоду стратегія стала певною точкою опори: зараз у нас є зрозумілий шлях, і команда почувається більш впевнено», – каже Марта Бенишин.

Результатом стратегування стали не лише нові документи, а й реальні зміни у структурі організації. З нового року БУР повністю змінив організаційну логіку: більше проєктів ініціюється знизу – від осередків та ініціативних груп, а не з центрального офісу. Дві програми були повністю вилучені, одну концептуально переосмислили, додали програму мобільної молодіжної роботи. Окремо визначили курс на системну роботу з університетами – як новий простір для розвитку волонтерських спільнот.

Важливим виявився і сам процес: стратегію розробляли не у вузькому колі, а каскадно залучали всю команду.

Безпека як базова потреба «в полях»

Другим важливим запитом від осередків і регіональних офісів стала безпека. Для БУР це особливо актуально, адже команди працюють у різних регіонах України, зокрема у громадах, розташованих неподалік від зони бойових дій або кордону.

Частиною проєкту з інституційного розвитку у БУР стало офлайн-навчання з безпеки та волонтерського менеджменту для майже тридцяти учасників із різних куточків України.

БУР працює не лише у відносно безпечних містах. Команда БУР-Північ під керівництвом Михайла Мельника провадить активності у громадах Сумщини, Чернігівщини, Вінничини, Житомирщини, Полтавщини, Київщини та Черкащини – деякі з них розташовані за кілька десятків кілометрів від кордону. БУР-Південь на чолі з Ольгою Савченко працює з громадами Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей. БУР-Схід під керівництвом Олени Лупової після відновлення у 2025 році охоплює Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області.

До навчання в кожній команді були власні підходи до безпеки – але здебільшого інтуїтивні.

«До цього ми теж щось знали, але бракувало системності», – коротко підсумовує Михайло Мельник.

Ольга Савченко згадує, що ще до навчання виникало безліч запитань: «Ми зрозуміли, що нам дуже важливо говорити про безпеку. В нас були свої внутрішні протоколи, але виникало багато запитань: чи все ми врахували, чи правильно прописали, чи не варто ще з кимось проконсультуватися».

Навчання допомогло перейти від відчуттів до чітких алгоритмів. Вирішили: не робити однієї уніфікованої інструкції для всіх, а розробити базову політику й окремі протоколи для кожного осередку залежно від умов роботи.

Зараз БУР працює над тим, щоб до жовтня всі 11 осередків отримали власні пакети документів із чітко визначеними відповідальними за безпеку на місцях.

Михайло Мельник описує, як змінилась щоденна практика: «Тепер усі ці практики продовжуються структуровано: ми аналізуємо ризики, оцінюємо громади, перевіряємо укриття, дивимося карту прильотів, оцінюємо логістику й тільки після цього ухвалюємо рішення щодо того, чи буде там розгортатися табір, чи будемо ми проводити на локації якісь активності».

Олена Лупова, керівниця БУР-Схід, каже, що підхід змінився на глибшому рівні: «До того робота в цьому напрямку велась більше на відчуттях, інтуїтивно. А зараз все-таки маємо сформований алгоритм».

Єдиний голос для великої мережі

Масштабування організації поставило ще одне практичне питання: як зробити так, щоб мережа з 11 осередків і трьох регіональних офісів мала вигляд і говорила як одна організація?

Відповіддю став оновлений брендбук – але не лише як набір правил про логотип, кольори чи шрифти. Для БУР це була спроба зібрати й описати, як організація має звучати і мати зовнішній вигляд: яким є голос БУРівця, які цінності стоять за цією комунікацією, як говорити з волонтерами, громадами й партнерами так, щоб у цьому впізнавали саме БУР.

Це особливо важливо для великої децентралізованої мережі, де осередки й регіональні офіси працюють автономно в різних частинах України. Брендбук допомагає їм залишати простір для локальної ініціативи, але водночас тримати спільний тон і спільну рамку.

«Ми стали більш зрілими»

Усі три напрями – стратегія, безпека, комунікаційна цілісність – складаються в одну картину: організація, яка навчилася зростати не просто швидко, а системно.

«Я думаю, що саме тому зараз БУР став більш зрілим. Ми розуміємо, що попереду ще будуть нові виклики, але вже краще підготовлені, щоб з ними справлятися», – говорить Марта Бенишин.