Подiлитись
04/12/2023
«Якщо всі зроблять, як я...»

Анестезіолог Ярослав вирушив на деокупований Південь України, у села без лікарень та лікарів, повз заміновані поля – щоб жителі не лишалися сам на сам із хворобами. Рятувальник-волонтер Олег зібрав групу небайдужих і виїхав до Херсона після підриву ГЕС, щоб допомогти людям. Пожежниця-волонтерка Світлана з Івано-Франківщини виїжджала на виклики – навіть раніше за пожежну команду із сусідньої громади, щоб встигнути допомогти односельцям.

Волонтерити можна по-різному. Розпитали трьох добровольців – чому вони вирішили рятувати і допомагати у свій вільний час. А також підготували невелику довідку про добровольчий рух у ДСНС, щоб кожен охочий міг долучитися.  

Бути лікарем – це рятувати людей і діяти швидко

Ярослав Ботюк

лікар-волонтер, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Тернопільського регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру

Мій шлях у медицину почався після сьомого класу – вступив до ліцею на медичний напрямок, посилено вчили біологію, фізику, хімію. А також базові медичні предмети. Фах лікаря приваблював мене, бо я міг допомагати людям, рятувати їх.

Обрати один напрямок у медицині так і не зміг, мені подобалося все! Тож спеціалізація анестезіології підійшла – адже тут треба багато знань із різних галузей. А ще – часу на ухвалення рішень часто бракує, тож треба діяти швидко. У мене саме такий психотип, тому люблю свою роботу.

Моя сімейна лікарка розповіла про волонтерство у ГО «Casers» у межах Програми «Спільнодія», я не вагався – зрозумів, що це моє. Раніше багато подорожував, ходив у походи з наметами, тож до некомфортих умов мені не звикати. А ще я був футбольним ультрасом, тому готовий до неоднозначних ситуацій. 

Спочатку заповнив анкету на сайті, мені зателефонували і уточнили, чи зможу поїхати в конкретні дати. Куди їхати – не кажуть: задля безпеки. Тоді з точки збору їдемо машиною швидкої допомоги у село. Люди отримують не тільки безкоштовний огляд, а й деколи ліки – їх веземо із собою і видаємо за потреби. Якщо проблема серйозна – скеровуємо до інших лікарів. Перед поїздкою я ознайомився зі спеціальним навчанням від ГО «Casers» – цикл відеороликів про те, як поводитися на деокупованих територіях, які небезпеки існують, як спілкуватися з людьми.

Тож від літа 2023 приєднався до лікарів-волонтерів – їздимо в деокуповані, та все ще небезпечні місця. Приймав пацієнтів у селах Давидів Брід, Високе, Лиманець на Херсонщині. Зазвичай у команді нас п’ятеро: я як загальний лікар, медсестра, УЗД-спеціаліст, психолог і водій.

Ми повинні допомагати одне одному: на деокупованих територіях – наші люди

Я розумію, що у таких поїздках є загроза моєму життю і здоров’ю. Але поки особливо загрозливих ситуацій не ставалося, тільки незрозумілі. Наприклад, ми їхали польовою дорогою – обабіч заміновані поля, з’їхати на узбіччя чи розвернутися не вийде. Раптом попереду помітили причеп з якимись балонами, а навколо – ні душі. Далі їхати не ризикнули: наш водій має багато досвіду поїздок у прифронтові райони, знаю, що вивозив людей з-під Бахмута. Тож авто позадкувало, і ми повернулися до розвилки – далі їхали довшою дорогою, зате без невідомих причепів попереду.

Їдемо так, щоб до темряви повернутися – поки завжди встигали оглянути всіх охочих. Домовляємося з місцевою владою про те, де будемо приймати людей. У тих селах, звісно, немає лікарень, тож облаштовуємося у фельдшерських пунктах, вже як пощастить. Тут люди не мають доступу до якісної медицини. Тому ми і їдемо до них.

Мені здається, людина має сама собі дати відповідь: варто їй їхати в такі поїздки чи ні. Люди, які там, на деокупованих територіях, – це громадяни нашої країни, такі ж українці, як і всі. До того ж, потребують допомоги. Люди живуть там щодня – у складних умовах, без лікарень, зі зруйнованими будинками, із загрозою обстрілів. Ми повинні допомагати одне одному.

Я розумію, що небагатьох приваблює можливість попрацювати безкоштовно, ще й з ризиками. Але для мене важливо: якщо у мене є змога покращити їхнє життя, я це зроблю.

У мене є основна робота, але коли на мобільний надходить сповіщення про пожежу – виїжджаю

Світлана Шиш 

пожежниця-доброволиця, староста у Виноградському старостинському окрузі, Івано-Франківська область

Раніше я 10 років працювала у пенсійному фонді, зараз – староста села. Я задоволена своєю роботою, бо можу допомагати людям. Чесно, думаю, що це моя найкраща праця. У нас небагато людей: 1 457 на старостинський округ. Це два села: Виноград і Хвалибога. 

Через свою посаду я завжди приїжджаю на місце пожежі, щоб скласти акти, протоколи. А тепер – ще і як пожежниця. Рік тому ми вирішили створити добровільну пожежну команду: ДПК. Захотіли перейняти досвід сусідньої Польщі, у них такі добровольчі команди мають попит. Виграли грант: отримали форму та все необхідне. Тепер маємо Росохацький комунальний заклад «Добровільна пожежна команда».

У ДПК 12 людей, заступаємо на чергування на телефонах. У кожного з нас є основна робота, але якщо на мобільний надходить сповіщення про пожежу, то водій і помічник одразу виїжджають. Грошей за це не отримуємо, хіба премії, якщо був складний випадок, і його вдалося загасити. Цього року ми гасили комбайн на полі – швидко впоралися, тож фірма нам віддячила грошима на рахунок за те, що врятували вартісну техніку.

У нашому селі є вже навіть дві пожежні команди: одна МПК (місцева пожежна команда) з чотирма водіями існує близько 20 років – і ми. Це зручно, бо допомагає швидше реагувати. Уявіть, однієї бочки води вистачає на сім хвилин. А що таке цей час для вогню? Нічого. Тож коли приїжджає кілька машин, можна оперативно підвозити воду, якщо пожежа масштабна.

Хочу стати водійкою: лишилося отримати категорію С

Звісно, робота небезпечна, але думаю, що немає такої роботи, де б взагалі було не страшно. До того ж, наша команда – не сама, ми завжди маємо підтримку професійних пожежників із Городенки. Якщо людина повідомляє про пожежу – спочатку виклик приймають в Івано-Франківську, ті повідомляють у Городенку (це за 25 км від нас), а вони вже нам. Тож ми встигаємо доїхати першими. Якщо пожежа невелика, то можемо і самі її локалізувати.

Зараз люди часто палять траву, тож викликів багато. Був такий випадок нещодавно, жінка 85 років підпалила в себе невеличку купку, але був сильний вітер, тож вогонь перекинувся на сусідську кукурудзу, а ми його загасили.

Навчання проходили онлайн, але вчимося постійно: їздимо на безкоштовні заняття у Городенку, також у Львів на курси домедичної допомоги.

Зараз я в цій команді займаюся більше організаторською допомогою: на місці пожежі викликаю швидку допомогу чи газову службу, допомагаю господарям вивезти те, що лишилося на згарищі. Але хочу спробувати і бути водійкою: у мене 20 років водійського досвіду, та треба пройти навчання на категорію С. Тож маю такі плани.

Рятувальник не просто чекає на пожежу – насправді він постійно у небезпеці

Олег Діброва

Рятувальник-волонтер, м. Київ

До повномасштабного вторгнення я працював з автомобілями: обслуговування, продаж. У фейсбуці побачив повідомлення про курси рятувальників від ГО «Волонтер» на базі ДСНС, організовані Фондом Східна Європа. І вирішив податися, тож навесні 2023 року пройшов їх. 

Курси тривали два тижні: заняття щодня до обіду. Навчання було не тільки теоретичним, ми займалися у димо- і теплокамерах, у спеціальних дихальних апаратах, лазили по баштах. Такі курси проводили у межах Програми «Спільнодія». ЇЇ мета – підтримувати волонтерський рух в Україні й робити так, щоб професія рятувальника-добровольця ставала все престижнішою.

Мені сподобалося, що ми занурилися у життя рятувальників. Чесно, раніше я мало що про це знав. Є така думка, що пожежник просто чекає на пожежі – але насправді там вирує життя. Ми наче зсередини все побачили. Адже рятувальники постійно у небезпеці, навіть до повномасштабної війни. Це люди, які йдуть і допомагають, без фальшу – і підтримують одне одного. І вони щодня бачать жахи, йдеться не тільки про війну, а й про повсякдення: пожежі, смерті. Ми цього не бачимо, а вони – так. 

Рятували тварин у Херсоні й перевозили допомогу через Інгулець

Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, я написав у чат нашої групи з курсів. О дев’ятій вечора почали обговорювати поїздку, а о п’ятій ранку наступного дня уже виїхали з Києва. Все було швидко: зібрали гуманітарку – мої друзі та сусіди зголосилися допомогти. Шукали організації з Херсона, які могли б спрямувати. 

Взяв машину, разом у нас було екіпажів шість – їхали через Одесу, і шлях був складний, ми не знали дороги, тож організаторка з курсів від ГО «Волонтер» Ольга телефоном нас спрямовувала.  

На місці допомагали чим треба: перевозили допомогу через річку Інгулець, дорогою забирали котів, собак. Наші волонтерські посвідчення допомагали: нас пропускали туди, куди не могли проїхати просто небайдужі. Адже ми пройшли навчання і знали, чого не можна чіпати і як поводитися. Були в районі Корабелів – там немає ні світла, ні води досі. 

Пробули там десь тиждень, пізніше поверталися ще. Адже навіть коли вода спала, люди потребували підтримки: все по коліна в намулі, тож ми допомагали розбирати хати, які були затоплені по стріхи.

Поки були там, наслухалися стільки історій, аж страшно. Була одна жінка – росіяни протримали її 60 чи 70 діб у підвалі, бо вона ховала наших воїнів, годувала їх. А окупанти дізналися і покарали.

Основну роботу виконують люди без героїчних здобутків

Є одна річ, яка допомагає мені ухвалювати рішення, зрозуміти, варто щось робити чи ні. Все просто – я ставлю собі запитання: якщо всі зроблять, як я, чи стане світ кращим? Адже саме такими маленькими кроками ми наближаємо і перемогу, і відбудову України. 

Звісно, є герої, які здійснюють подвиги, а їхні вчинки надихають людей. Але основну роботу виконують прості люди без героїчних здобутків. Просто роблять свою справу маленькими кроками. Я в це вірю і бачу підтвердження цього: мій маленький крок – піти на курси – перетворився на знайомство з людьми з групи, а потім на те, що я організував поїздку, поїхав допомагати, познайомився ще з людьми, які надихають. 

Звісно, там небезпечно, але я не один, таких, як я, багато – подібне притягується до подібного. Тож маленький крок від кожного – і все зміниться на краще. Чесно, я навіть шкодую, що немає продовження цих курсів, я б хотів ще повчитися, це корисно. От ми пройшли курси і змогли надати допомогу багатьом людям.

Як допомогти рятувальникам та стати волонтером у ДСНС

Віктор Вітовецький, 

директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС України

Як можна волонтерити у ДСНС

У службі є такі варіанти волонтерства:

  • добровільні пожежні команди (допомагають гасити пожежі);
  • добровільні формування з питань цивільного захисту (розбирають завали).

Що таке добровільні пожежні команди

Рух ДПК (добровільних пожежних команд) почав розвиватися задовго до повномасштабного вторгнення рф в Україну. ДСНС розробила для них програми навчань: три тижні теорії (яку можна пройти і дистанційно) і тиждень практики. У кожній області є свій заклад освіти ДСНС, тож саме там поруч із фахівцями, які працюватимуть у службі, навчаються і добровольці. Програма для них трохи спрощена.

Донорські міжнародні організації допомагають ДСНС організаційно: залучають потенційних слухачів, формують групи, оплачують навчання. Наприклад, у Фонду Східна Європа є програма «Спільнодія», створена якраз для того, щоб волонтерський рух в Україні розвивався. У межах цієї програми Фонд підтримує зокрема пожежників-добровольців та рятувальників. 

В Україні існує понад 900 пожежно-рятувальних частин. Здається, що це доволі багато, але не всі населені пункти однаково наближені до пожежних підрозділів. Є ті, куди пожежній машині їхати понад 40 хвилин, а це дуже довго. Норма – 20 хвилин на доїзд. Саме тому ДСНС зацікавлена, щоб у громадах були свої добровільні підрозділи – адже вони можуть прибути на місце пожежі першими. Затримка навіть на п’ять хвилин на місце пожежі вирішує все. Буває таке, що і державний підрозділ повертається, не доїхавши, бо колеги справляються самотужки. 

Форма для пожежників-добровольців

Скільки добровольців в Україні та країнах Європи

У сусідній Польщі – понад 600 тисяч добровольців. Це дуже велика спільнота, вона формувалася десятиріччями і навіть століттями. Тож у ДСНС доволі амбітна мета: наблизитися до цих показників. Та багато залежить від готовності суспільства.

А у Німеччині кількість добровольців-пожежників ще більш показова: там 1,2 мільйона. 

Яка ж статистика в Україні? У нас – понад 1 000 дієвих підрозділів добровільної місцевої пожежної охорони. Це близько семи тисяч добровольців і працівників. Усі вони отримують повну підтримку ДСНС – диспетчери повідомляють про надзвичайну ситуацію, і ДПК можуть вчасно виїхати на допомогу.

А що каже закон

У підзаконних актах, сформованих до війни, було багато прогалин. Наприклад, вказано, що добровольцем має бути той, у кого є військовий квиток. Але більшість таких кандидатів були мобілізовані чи зазнали поранення і не могли більше фізично долучатися.

Тож усе потребувало змін. У постанові про волонтерство йдеться, що волонтер повинен працювати поза межами зони надзвичайної ситуації. А це суперечить самій концепції добровольців-рятувальників. Тому ДСНС підкоригували: волонтер залучається поза межами зони, якщо він не пройшов відповідної підготовки. 

Зараз добровольцем-рятувальником може бути людина від 18-річного віку і яка здатна за станом здоров’я виконувати цю роботу.

Що таке добровільні формування з питань цивільного захисту 

Це підрозділи для розбору завалів, прибирання – вони не потребують особливої кваліфікації та формуються тільки для конкретних ситуацій.

Коли почалася повномасштабна війна, до влади і в ДСНС зверталися дуже багато людей зі схожими запитаннями: Як я можу допомогти? Тому на сайті ДСНС зробили спеціальну форму, де будь-хто міг залишити свої контакти і бути залученим до розбору завалів у своєму місті. 

Але пускати непідготовлених людей на місця катастроф – небезпечно. Тож у ДСНС розробили навчальну програму, дуже коротку, на дві години. Це схоже на інструктаж, працівник пояснював основні заходи безпеки і що очікує людину в зоні надзвичайної ситуації. Як правило, це проводиться безпосередньо перед початком робіт.

Є також двотижневі курси – це більш розширена програма для тих, хто захотів більш глибоко цю тематику вивчити. Добровольці там дізнаються і основи домедичної допомоги, і як поводитися з вибухонебезпечними предметами, і як діяти у разі пожежі та при загрозах обвалу конструкцій. 

Після деокупації роботи додалося: багато добровольців об’єдналися у громадські організації. Наприклад, «Добробат» – добровільний будівельний батальйон. Він об’єднує кілька тисяч осіб у різних регіонах: Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Запоріжжя. Вони вже допомогли відбудувати домівки для 2 700 сімей. І відновили 80 об’єктів соціальної інфраструктури.

Форма для добровольців-рятувальників

Матеріал підготовлений у межах спецпроєкту «Добровольці: працюємо заради миру». Він передбачає низку історій добровольців – пожежників, медиків, рятувальників.

Спецпроєкт реалізується у межах програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу.

Публікацію взято з #ШоТам

Відео про Галину Мельничук: поштарку у минулому, а зараз — старосту села й пожежницю-доброволицю можна подивитися тут.