Львівська громадська організація «Центр “Жіночі перспективи”» допомагає жінкам, які втекли з територій, що перебувають під окупацією або в зоні активних бойових дій. Центр забезпечує житлом, надає психологічну допомогу, консультації реабілітолога, кар’єрної радниці та проводить соціальні активності й культурні події. У прихистках «Жіночих перспектив» можна мешкати до трьох місяців, а ще жінки-ВПО волонтерять і працюють. 

Притулок біля лісу

В одному з притулків ГО «Центр “Жіночі перспективи”» мешкають здебільшого мами з дітьми, від місяця до 18 років. Загалом це 25 людей — із різних територій, переважно окупованих або де ведуться активні бойові дії, обстріли: Лисичанськ, Нікополь, Запоріжжя, Донецьк, і 13 з них — діти. 

Всі вони мешкають на віллі, яку спеціально винаймає організація неподалік лісу у віддаленому районі Львова. Власники будинку теж мешкають у ньому, в іншій його половині, ніби сусіди з подвійного котеджу. Адміністраторка притулку розповідає: «Сім’я недавно відпустила власних дітей жити окремо, тому для них це нове пожвавлення на своїй території».

Дім має все необхідне для відчуття безпеки й комфорту людей, які потребують можливості заспокоїтись і налаштуватись на інше життя: кілька просторих нових кімнат для спання, мансардна кухня з краєвидом на ліс, зручні ванні кімнати та навіть великий спільний простір у підвальному приміщенні, оформлений як вітальня. 

Сюди до жінок приїжджають волонтери, психологи й тренери. Кар’єрна радниця допомагає з пошуком і влаштуванням на роботу. З дітьми у притулку проводять майстер-класи, арттерапевтичні групи, а також спортивні командні ігри. З весни до осені, коли стає вже тепліше, тут радіють можливості погуляти біля лісу. 

Гуманітарна допомога

Від першого дня повномасштабного вторгнення і вперше у своїй історії громадська організація «Центр “Жіночі перспективи”» займається гуманітарною допомогою. Якщо 24 лютого 2022 року ГО мала один притулок для постраждалих від домашнього насильства, то вже з березня притулки відкривали один за одним через великий попит. Наразі «Жіночі перспективи» утримують сім прихистків у різних районах Львова. Та на цьому зупинилися, оскільки потреба внормувалася, інші прихистки у місті почала відкривати місцева влада.

Організація «Центр “Жіночі перспективи”» працює 25 років. До широкомасштабного вторгнення тут працювали за п’ятьма напрямами: домашнє насильство, торгівля людьми, протидія гендерній дискримінації, підсилення жінок в ухваленні рішень, розвиток громадянського суспільства і феміністичних організацій. 

Зараз «Жіночі перспективи» надають свої притулки для найвразливіших категорій: жінки старшого віку, жінки з дітьми, жінки з інвалідностями, жінки з психічними розладами, жінки, які постраждали від домашнього і гендерно зумовленого насильства. Теми, з якими працювала організація до лютого 2022 року, залишаються в роботі. 

Зокрема, у прихистках живуть хворі на рак жінки, які мусять постійно проходити хімієтерапію і потребують кращого догляду, спокою та комфортних умов. 

Не так давно з’явилася нова категорія мешканок притулку. Це жінки, чиїх чоловіків оперують у Львові після поранення на фронті. У «Жіночих перспективах» є кілька мешканок зі східних областей, що день у день доглядають за своїми синами або чоловіками.

До притулків потенційних мешканок найчастіше скеровують волонтери з вокзалу та автовокзалу, а також різні соціальні служби й опікунські ради. 

Місце підтримки

Для жінок, які тут мешкають, організовують антистресові та релаксаційні тренінги, яких вони потребують. Реабілітологиня допомагає їм тримати форму та відновлювати здоров’я. «Ми дивимося в динаміці, які є потреби в наших жінок і дітей. Відтак підшуковуємо різні активності», — каже адміністраторка притулку біля лісу Оксана Карапінка. 

До слова, Оксана з дитинства проживає у цьому районі Львова. З «Жіночими перспективами» вона тривалий час працювала як психологиня, ще до війни. А зараз вирішила допомагати тут як адміністраторка. Свою психологічну практику продовжує вести приватно, поза організацією. В притулку Оксана, здається, не просто працює з жінками, а й запрошує їх на якийсь час до своєї господи — пожити, знайти підтримку, відпочити. 

«З часу відкриття у нас велика плинність. Хтось затримується на довше, хтось лише трішки в нас, хтось одразу повідомляє, що їм лиш тиждень чи два треба перебути, а далі — має житло. Хтось виїжджає за кордон, хтось влаштовується на роботу і починає винаймати своє помешкання — це індивідуально щодо кожної сім’ї», — говорить Оксана Карапінка.

В організації попередньо підписують із жінками договір на перебування до трьох місяців. А тоді дивляться: якщо жінка з новонародженою дитиною, приміром, і не може знайти собі місце для життя, то переглядають договір на індивідуальних умовах та можуть продовжувати її перебування в притулку. 

«Жінки з дітьми легко йдуть на контакт. Поступово, але розкриваються і спілкуються, усміхаються, беруть участь в активностях, — розповідає арттерапевтка, психологиня Наталя Дяків. — Найбільш вразливі, коли треба щось у когось попросити, а з часом вже приходять із тим: а зробіть нам таке або тут нам треба… Це дуже гарно, коли з’являється довіра в людей. Тепло тут». 

Відчуття безпеки

Наталя працює у притулку з тими запитами, які висловлюють жінки. Найперше — це адаптація (як влитись у колектив) і межі. Хоч-не-хоч, коли люди проживають у тісному середовищі з іншими, які раніше не були знайомими, й поки всі познайомляться, виникають непорозуміння. Там, де є межі, є і злість, каже Наталя, та вчить справлятися зі злістю: «Люди по-різному навчилися це робити. Хтось у собі, й тоді складно, бо можуть виникати тілесні прояви, тиск тощо. А іноді навпаки: хтось може агресивно відповісти чи зробити таке, що іншого образить, хоча наміру ображати не було».

Коли адаптація відбулась, з’являється ідея виходити назовні, зустрічатися з іншими, розширювати своє коло. «Це говорить про те, що зараз тут, де я є, в мене вже сформувалося базове відчуття безпеки, — звертає увагу арттерапевтка. — Гарний сигнал, що «Центр “Жіночі перспективи» добре виконує свою функцію, люди в ньому почуваються безпечно й затишно та готові до взаємодії, подальшого розвитку».

За словами Наталі, коли діти писали, чого б їм хотілося додати в активності притулку, то бажаними виявлялися комп’ютерний турнір, пікнік і зустрічі з людьми з інших притулків. Їм уже хочеться ширшої взаємодії між центрами. Діти запропонували спілкуватися між собою. 

Волонтерство, робота й культурна програма

У центрі Львова розташований ще один притулок від «Жіночих перспектив». Всі його мешканки — жінки й одна активна дитина, хлопчик. Поряд є бібліотека для дітей, і раз на тиждень жінки плетуть там маскувальні сітки. В Центрі «Жіночі перспективи» вони пакують гуманітарні набори для вразливих жінок на прифронтових територіях, виготовляють окопні свічки, випікають печиво, допомагають в інших прихистках. Жінки й дівчата намагаються влаштуватись на роботу, стараються з пошуками навіть мешканки літнього віку.

Проживання днів без праці й будь-яких активностей сприяє погіршенню психологічного стану, переконані в громадській організації. Тут організовують культурну програму. Якщо в місті є безплатні заходи чи екскурсії для ВПО, їх відвідують. Коштом донора ходять туди, де треба платити.

Ще завдяки донорам у прихистках святкують дні народження жінок. Це не лише задля тортів та букетів, а щоб, коли всі збираються і вітають, жінка відчувала, що вона не одна, про неї хтось думає. Останні пів року процес забезпечення притулків коштами для оплати роботи персоналу та облаштування усім необхідним для життя мешканок відбувається в межах проєкту «Спроможні та сильні» від Фонду «Східна Європа» за сприяння Швейцарії. 

Притулок у центрі може прийняти до 20 людей. Хоча буває 24 людини, коли живуть у коридорі, поміж кімнат, за ширмою. Практика показує, що й 20 жінок для цього місця — забагато. Жінки-ВПО, котрі бігли від війни, брали з собою якісь речі, але мало. Коли вони приїжджають сюди, то щоб мати більш стійкий психологічний стан і бути впевненішими, купують речі. 

Адміністраторка притулку Людмила Ветошко розповідає: «У той момент людина відчуває, що хоч чимось керує, має на це вплив. І в людей з’являються багажі. Тому 20 осіб для нашого притулку забагато, бо вже є речі. Хоч намагаємося придбати додаткові меблі й щось розставити».

Адміністраторка Людмила Ветошко з Волновахи. Це місто в Донецькій області, між Донецьком і Маріуполем, де жінка займалася своєю громадською організацією. Через роботу Людмила багато років знає львів’янку, заступницю голови Центру «Жіночі перспективи» Марту Чумало. Перед війною «Жіночі перспективи» проводили для організації Людмили серію вебінарів і консультацій щодо протидії домашнього насильства. 

Людмила розповідає, що коли 27 лютого виїжджала з Волновахи, першою, кому зателефонувала, була пані Марта: «Запитала, чи може мені допомогти у Львові розташуватись, бо ми їдемо сюди. Вона сказала: нема проблем, нікуди не треба, ми вас розташуємо у себе. І так я опинилась тут». Пізніше Людмилі запропонували працювати у притулку, який відкривається. 

«Хочу їм допомогти, бо сама така» 

Реабілітологиня Марина Онищенко, яка працює в цьому прихистку, — жінка-ВПО з Кремінної: «Ми переїхали спочатку до Бахмуту, думали, що там вже не буде війни, а з Бахмуту нам довелося заново переїжджати до Львова у травні».

У притулку Марина займається як фізичним здоров’ям, так і психологічним. За словами реабілітологині, в жінок, які тут перебувають, поствійськовий синдром. Їм дуже складно відкритись, соціалізуватись, і заняття стають для них новим подихом повітря, чекають на них із нетерпінням. Марина проводить огляд та підбирає індивідуальні програми. Хоча веде групове заняття, враховує нюанси зі здоров’ям кожної. Жінки можуть поділитися своїм станом здоров’я на спільному занятті чи особисто поспілкуватися з реабілітологинею і визначитися з практикою.

Ще дуже рано казати про результативність, зауважує Марина, та психоемоційний стан жінок покращується: «Коли вони говорять “Дякую”, “Ми чекатимемо на тебе наступного заняття”, це того вартує. Радісні обличчя — хоч якусь краплину зробити для мене дуже цінно. Для них — так само. Це мій перший досвід практики реабілітації людей похилого віку. Вони тішаться, а я щиро хочу їм допомогти, бо сама така».

Про самозарадність

У Центрі «Жіночі перспективи» намагаються зробити все, щоб людина розібралася, що зараз із нею, яка проблема і які фахівці можуть їй допомогти у цьому процесі. Якщо жінка має бажання, в організації є широкий спектр можливостей. Вона може ходити на психотерапію, скористатися допомогою соціальних працівниць, брати участь у цілому спектрі різних заходів у притулках. Якщо жінка вирішує, що це все не для неї, організація пропонує можливості психіатричного огляду, якщо є така потреба. 

Були випадки, розповідає Марта Чумало, коли в жінки зберігалася заробітна плата, й вона не хотіла нічого робити. «Ми поважаємо це рішення і пропонуємо їй знайти інше місце для життя. В нашій комуні потрібно долучатися до чогось, ми не годуємо наших мешканок, — говорить пані Марта. — Вони мають готувати собі їжу, ми не перемо їм. За собою і за своїми дітьми вони доглядають самі. В нас немає жодних прибиральниць, які приходять їх обслуговувати. З ними працює одна адміністраторка на один притулок, і допомагають тренерки та психотерапевтки, які приходять. Все дуже динамічно, якщо виникає якась проблема, ми збираємося всі разом і думаємо, що робити».

Основна ідея допомоги в Центрі «Жіночі перспективи»: щоб жінка починала брати процеси у свої руки і включалася в соціальну взаємодію, це дасть їй можливість бути самозарадною. 

Взято з видання Дівоче медіа