Подiлитись
(Eng)
Громадська організація «Об’єднання ромських жінок «Голос Ромні»(Voice of Romni) із Запоріжжя, але переїхала до Ужгорода після початку повномасштабного вторгнення. «Ромні» означає «ромська жінка», тобто це організація, що працює з жінками ромського походження. У Запоріжжі вона займалася допомогою та підсиленням ромок, зокрема їхнім навчанням і працевлаштуванням. Після релокації до Ужгорода в «Голос Ромні» працює із місцевими ромками, а також із тими, хто переїхали на Закарпаття, рятуючись від війни. Власне, тепер організація допомагає всім жінкам, які були змушені покинути свої домівки через російську окупацію і перебратися до Ужгорода тимчасово або остаточно.
У «Голос Ромні» добре знають свою нову цільову аудиторію. Адже команда організації – такі самі переселенки, які переїхали до Ужгорода із Запоріжжя через війну. Наприклад, програмна директорка Анна Редько до 24 лютого працювала 15 років у рідному місті на телебаченні. Там поза роботою була громадською активісткою здебільшого в сфері захисту прав жінок та ЛГБТ. Але після переїзду до Ужгорода Анна спрямувала свій активізм у нову професію у відповідь на пропозицію президентки «Голосу Ромні» Анжеліки Бєлової.
«Для мене було приголомшливо усвідомлювати, що я тепер теж переселенка. Я зрозуміла це через пів року життя в Ужгороді. У всіх нас до цього було прекрасне життя, і ми відчували, що можемо в ньому щось змінювати. Після повномасштабного вторгнення ми втратили цю здатність», — каже Анна Редько, яка в Запоріжжі продюсувала серію документальних фільмів про появу переселенців та переселенок після вторгнення на Донбасі. Вона зізнається, що разом із можливістю допомагати іншим жінкам до неї почали повертатися сили.
Щодня в офіс «Голос Ромні» приходять різні жінки та дівчата: на заняття з англійської мови, консультації з кар’єрною радницею, психологинею чи юристом. Також в одному з ужгородських салонів краси за підтримки громадської організації жінок навчають перукарської майстерності та вмінню робити манікюр і нарощувати вії.
Такі заняття відбуваються у малих групах по чотири людини. Лише англійську вивчають по 8-10 учениць у кожній групі. З лютого 2023 «Голос Ромні» реалізує ці можливості для жінок як свій проєкт «Місце сили» у межах проєкту «Спроможні та сильні», що впроваджує Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії.
Сучасний офіс, який винаймає громадська організація, – це колишній дім однієї з ужгородських піар-агенцій, чия діяльність після 24 лютого втратила тут довоєнну актуальність. Головним напрямом агенції була організація весіль.. Тож зараз на стінах офісу «Голос Ромні» можна побачити великі фотографії молодят, наче з глянцю. А чаєм і кавою у громадській організації пригощають із орендованого гарненького сервізу, який додає затишку.
Англійську тут безкоштовно вивчають із різних причин: для роботи, нагадування призабутого зі школи або просто тому, що подобається мова. Викладачка Наталія Поп говорить, що жінки так стараються, аж у неї самої додається мотивації допомогти їм із навчанням і пояснити більше.
Кількість місць на уроці обмежена, тож перед заняттям, коли в чаті відбувається перекличка, хто будуть присутні цього разу, жінки поспішають записатися або навіть часом заздалегідь самі запитують, коли буде опитування.
«На уроці допомагають одна одній, і це чудова атмосфера для вивчення мови», – каже Наталія.
Запити, з якими через організацію жінки звертаються до психологині, – це дитячо-батьківські відносини, фізичне та психологічне насилля з боку партнерів і родичів та власна сепарація від батьків. Щодо останнього – йдеться про психологічне відокремлення вже дорослої жінки від батьків, адже це впливає на життя, стосунки, поведінку.
За словами психологині Марини Сотнікової, багато переселенок опинилися у складних обставинах, коли на їхні плечі лягло безліч обов’язків, серед яких – виховання дітей та їхнє забезпечення.
«А насправді їм як дорослим теж потрібна підтримка. Зокрема, щоб діти могли спиратися на цих дорослих», – каже Марина.
Із багатьма жінками психологиня проводить просвітницьку роботу, пояснює, що вони найперше мають піклуватися про себе, і тоді їхні діти зможуть спиратися на них.
Жінки потребують підтримки, навіть просто щоб їх вислухали. У цьому переконана кар’єрна радниця Анна Стожко. За її словами, пошук роботи неабияк пов’язаний із психологічним станом і обставинами вдома.
«До речі, через той факт, що я також із Запоріжжя, з постраждалого регіону, ми відразу знаходимо спільну мову», – зауважує Анна. Коли жінки відкриваються, можна щиро поговорити. З іншого боку, Анні простіше їм допомагати, бо вона добре знає Закарпаття. Перша її робота була саме в Ужгороді.
Анна Стожко намагається відкрити для переселенок Закарпаття.
«Розумію ті мінуси, про які вони мені говорять, але й нагадую про плюси, яких не хочуть помічати через травму», – каже Анна. Адже є ті, хто почуваються тут чужими. Анна разом із організацією «Голос Ромні» дають можливість комфортно почуватися серед своїх і бути вдячними за те, що є такий регіон, як Закарпаття.
Щоб знайти роботу, треба дотримуватися певних правил, яких кар’єрна радниця навчає. Буває, жінки роблять великі паузи в пошуку. Наприклад, коли їм надсилають на огляд кілька вакансій, відписують у відповідь: «У мене захворіли діти, я потім подивлюсь». Є жінки з кількома вищими освітами, але вузької спеціалізації, приміром, атомна енергетика. На Закарпатті їм, звісно, немає де застосувати свої знання. Тому багато жінок готові навчатися й опановувати нові професії. Переважно це переселенки віком від 30 до 46 років. Вони потребують курсів, бо хочуть здобути нові навички і знання.
Їм «Голос Ромні» пропонує опанувати «швидкі» професії: перукарське мистецтво, манікюр та роботу з віями. Громадська організація мала успішний досвід реалізації такої ініціативи у Запоріжжі для ромок. Тож знала, як це можна запропонувати жінкам, які переселилися до Ужгорода.
Вікторія, яка перебралася до Ужгорода з Лозової, зізнається, що це була її мрія — освоїти мистецтво манікюру: «По-перше, хочу для себе, і потім, якщо вийде, займатися манікюром як професією».
«Це новий досвід, розвиток, і в майбутньому я застосую його у житті», – каже про перукарство Світлана з Харкова.
Тоді як Анастасія із Запоріжжя ділиться наміром відкрити невеликий манікюрний кабінет або ж почати приймати клієнтів удома.
Програмна директорка організації Анна Редько каже, що робота над проєктом «Місце сили» — це можливість долучатися до змін:
«Це те, що дає стимул підтримувати одна одну та жити в новій реальності. І не лише виживати, а й створювати це нове життя, де б ми не опинилися».
Взято з видання Жінки – це 50% успіху Україний