У мирний час громадська організація «Фонд підтримки місцевого розвитку» проводила виставки, фестивалі та допомагала з ремонтом у закладах соціального спрямування – школах та лікарнях. А від лютого 2022 року довелось повністю змінити напрями роботи. «Війна змусила нас вперше працювати з тими, хто має незакриті базові потреби, роздавати благодійну допомогу та дистанційно проводити масові групові заходи. Треба було подолати негативні наслідки воєнних дій та покращити емоційний стан людей, щоб вони вижили у цей складний час», – розповідає Світлана Литовченко, засновниця та керівниця організації.
Світлана змушена була переїхати з Харкова до Безлюдівки, що неподалік від міста, з чотиримісячною дитиною на руках. Відповідно, й активності організації почали стосуватися перш за все цієї громади. «Ми почали одразу думати, чим будемо корисними тут, коли у людей немає ні продуктів харчування, ні засобів гігієни, ні роботи», – розповідає Світлана. Перший проєкт покривав потреби молодих мам. Далі громадська організація взялася за благодійну допомогу іншим категоріям населення та ремонт у тимчасовому прихистку для переселенців.
Окремим, менш популярним серед громадських організацій питанням, яке хвилювало команду Фонду, була самоізоляція мешканців громади: «Люди могли місяць не виходити зі свого подвірʼя. Тому ми почали організовувати для них корисне дозвілля. Провели більше 100 заходів із вивчення англійської мови онлайн, а коли безпекова ситуація дозволяла, то і офлайн».
Внутрішнє оновлення
Світлана називає перші проєкти у війні «стихійними», бо вони потребували швидких дій в умовах надзвичайного стану. Але разом із таким досвідом прийшло бажання ставати професійнішими. У цьому їм допомогла програма інституційної підтримки у межах проєкту «Фенікс», що реалізується Фондом Східна Європа коштом Європейського Союзу. Участь дала змогу громадській організації створити стратегію розвитку та внутрішні політики, обмінятися досвідом із колегами з інших областей та поглибити свої знання в управлінні проєктами.
Євген Кокін, активіст Фонду підтримки місцевого розвитку, бачить, як зміцніла команда, і «Фенікс» зіграв у цьому не останню роль. Особисто для Євгена неабияк цінним було дізнатися про перемовини: «До цих тренінгів я спілкувався із усіма однаково – і з бізнесом, і з владою. А тепер уже враховую, що в кожного – свій спосіб сприйняття та психотип». Світлана Литовченко додає, що це вперше вона побачила такий детальний розбір процесу управління, тому називає цю можливість підсилити команду та внутрішньо оновити процеси «джекпотом».
Хоча навчання ще триває, але вже дало свої плоди. До прикладу, завдяки новій комунікаційній стратегії у команди народилась ідея проєкту з іміджевою продукцією, і на її реалізацію уже знайшли підтримку та необхідних фахівців. «Це я вперше з таким зіткнулася, що маленьку організацію взяли і так комплексно підсилили, загорнули її в красиву обгортку. Усе, що ми тут напрацювали, – це пазлики, які складаються в те, що наша організація стає професійною», – підкреслює засновниця.
Повернути людям свято
Завдяки участі у програмі інституційного розвитку громадська організація у Безлюдівській територіальній громаді уже має стратегію, яку розділяє на два етапи – до завершення війни і після. Наразі команду хвилює створення центру з укриттям для проведення заходів для дітей із залученням психологів. Світлана пояснює, що тут не працюють ні дитячі садки, ні школи, а дітям потрібна соціалізація, можливість провести час із однолітками.
Іще один новий напрям для організації, за який взялися нещодавно, – це інформування про поводження з вибухонебезпечними предметами, що наразі дуже актуально для всіх у прифронтовій зоні. Керівниця Фонду підтримки місцевого розвитку відзначає, що ідей є безліч і на воєнний час, і на мирний: «Є з ким це робити і є для кого. Щоб встигнути все заплановане, добре було би, якби в добі було не 24, а хоча би 50 годин».
Після завершення війни керівниця організації мріє провести фестиваль народної культури. Для цього уже є і домовленості з партнерами та органами місцевого самоврядування і написані сценарії, а головне – є великий запит у місцевої громади, яка не мала таких заходів ще від часів пандемії.
Стосовно вигорання за роки війни, то Світлана зізнається, що сама не розуміє, звідки беруться сили: «Чи ми такі сильні, чи ми так одне одного підтримуємо. Так, спілкування одне з одним, можливість наживо побачитися багато дає. Якби ми не обʼєдналися, не знаю, як би ми зараз жили».
Публікацію взято з Європейського простору