Уявіть, що дорогою на роботу, в метро чи на подвір’ї в сусідів ви можете врятувати чиєсь життя. А випускникам курсів рятувальників і уявляти не треба: два тижні навчання – і вони мають базові навички допомоги іншим у надзвичайних ситуаціях. Наприклад, уже наступного дня після отримання сертифіката виїжджають на пожежу у своїй громаді чи збирають команду небайдужих і рятують життя в Херсоні після підриву дамби.

Дмитро Дорошок з ГО Центру «Волонтер» упевнений: що більше людей вміють надавати допомогу, то безпечніше нам усім жити в суспільстві. ШоТам поговорили з Дмитром про його досвід у волонтерстві, важливість не лише бажання допомогти, а й навичок та відчуття себе причетними й потрібними, навіть якщо ви не на фронті.

Дмитро Дорошок, заступник голови ради Всеукраїнського громадського Центру «Волонтер» 

Ходили з друзями на Майдан Незалежності в часи розвалу СРСР

Я народився в Маріуполі, але майже все життя прожив у Києві. У школі був активним і серед тих, хто організовував дискотеки, концерти чи походи. Якраз тоді була Революція на граніті (студентські протести у 1990 році в Києві на Майдані Незалежності). Ми ходили туди з друзями, хоч і були школярами, а не студентами. Пам’ятаю нас із прапорами, потім Акт Злуки, протести під Верховною Радою і Незалежність. Ми теж у всьому цьому брали участь.

Ще у школі я приєднався до скаутської організації – вони їздили на таборування. Звідти все почалося. Пізніше я став інструктором спілки й сам проводив тематичні скаутські ігри, тож уже студентом був запрошений працювати в соціальній службі. Для проєктів треба було набирати волонтерів і працювати з ними. Щоб соціальні проєкти мали вплив по всій території країни, ми створили громадську організацію – так у 1998 році я став співзасновником ВГЦ «Волонтер».

У новій організації я одразу почав займатися саме великими заходами із залученням багатьох волонтерів. Я вже мав досвід – мені легко й цікаво спілкуватися з людьми.

Ми навчали волонтерів на тренінгах, які вони потім проводили для своїх знайомих у школах, селах, містах.

Євробачення, футбол та евакуація людей за кордон

Коли визначили, що Україна та Польща прийматимуть Чемпіонат світу з футболу в 2012 році, я вже знав, що буду там волонтерити. Не знав, як саме, але знав, що буду – так і сталося. Я керував людьми в Києві, адже наша ГО організовувала волонтерську частину події. Також серед великих заходів, які ми проводили, було Євробачення у Києві, чемпіонати з художньої гімнастики, боксу. Для організації подій такого масштабу потрібна чітка система: до самого заходу ми тільки пів року розробляли програму управління волонтерами, готували лідерів волонтерських груп.

Після початку повномасштабного вторгнення наша організація включилася в роботу одразу – ми долучилися до Міжнародного штабу допомоги українцям, куди ввійшли всі громадські організації країни. Працювали за трьома напрямками: евакуація людей, допомога за кордоном, допомога всередині України. Кожна організація та людина для себе визначала, де саме вона може бути корисною – ми переорієнтувалися на допомогу постраждалим в Україні. Насамперед організували евакуацію на пунктах пропуску, бо в перші дні це було дуже важко. Працювали вздовж кордону на Закарпатті й допомагали людям перетнути його.

Потім возили необхідне для сил київської ТрО: люди на заході країни збирали їжу, амуніцію, а ми вантажили машини та їхали на Київ. Почали організовувати й психологічну допомогу: залучали волонтерів для точок «Спільно» від ЮНІСЕФ, проводили табори для ВПО. Нові виклики чекали на країну, тому з’явилися й нові виклики для нас.

Будь-яка людина з натовпу не завжди знає, що робити – треба навчити її

У 2023 році ми створили проєкт підготовки добровольців рятувально-пожежної служби в межах Програми «Спільнодія», яку реалізує Фонд Східна Європа. Ідея створення курсів із ДСНС виникла через реальну потребу: людей не вистачало. Треба було розбирати завали, коли росіян вигнали з Київщини, адже окупанти залишили після себе зруйновані міста й села.

Коли на місце приїжджали підготовлені працівники ДСНС, то знали, як розібрати завали, знали, куди можна заходити, а куди не варто, де треба залучити спецтехніку, а вже після неї людей. Охочих допомогти рятувальникам було багато. 

Хтось із великим бажанням допомогти ломиться на місце події, а над його головою висить плита й у будь-який момент може впасти та придавити ще когось. Охочі розбирають завали, але не знають, чи хтось під ними є: це небезпечно. Тож проблема була в тому, що будь-яка людина з натовпу не завжди може кваліфіковано надати допомогу. 

Тому в ДСНС вирішили так: вони навчать усіх охочих, і ті зможуть допомагати більш професійно. На сайті ДСНС було дуже багато заявок від людей, які хотіли допомагати: заповнювали форму люди зі всієї України. Ми ж обрали учасників із Київської області, бо наш навчальний центр – у Києві. Ми телефонували цим людям і пропонували прийти на курси.

Протягом шести місяців навчання пройшли 250 людей. Для кожної групи воно тривало два тижні. Серед тем – пожежогасіння, пошукові та рятувальні роботи, надання першої домедичної допомоги, ідентифікація вибухонебезпечних предметів. Фонд Східна Європа разом із ДСНС розробили додаток «Розмінування України» – у ньому позначені небезпечні території, забруднені вибуховими речовинами. Людина, яка пройшла навчання, знає, якими бувають ці предмети. Звісно, не зможе знешкодити їх сама, але позначить у цьому додатку місце як потенційно небезпечне, тоді зателефонує до ДСНС, і спеціалісти приїдуть та розмінують територію.

Наприкінці курсів учасники отримували сертифікати державного зразка – вони можуть долучатися до громадських організацій чи бути рятувальниками-волонтерами у громадах. 

У нас на курсах були люди, які отримали посвідчення й наступного дня одразу поїхали на пожежі. Були ті, які за кілька годин організувалися, взяли власний транспорт і поїхали в Херсон після підриву дамби. І досі їздять допомагати.

Зараз курси не проводять, але таке навчання можна дублювати і в інших регіонах. Поки думаємо, як це організувати й розширити мережу.

Що більше людей знають домедичну допомогу, то безпечніше в такій країні жити

Надзвичайні ситуації або ті, де є ризик, виникають постійно і за мирного часу.

Професійні рятувальники не завжди можуть виїхати, а для пошуку зниклої дитини, наприклад, потрібна дуже велика кількість людей, яка може охопити великі площі. Тож потреба в людях, які можуть кваліфіковано щось робити, є завжди й усюди. 

Ми рухаємося до реформи ДСНС, щоб у територіальних громадах були підготовлені рятувальники-волонтери. Щойно стається пожежа, на місце виїжджають насамперед ті, хто найближче. У них є екіпірування, необхідні навички й спорядження, щоб загасити пожежу чи провести рятувальну роботу.

Це неоплачувана робота, але якщо хтось із волонтерів протягом року матиме 40-50 виїздів, то може отримати грошову винагороду. Але це все одно дешевше, ніж подолати наслідки пожежі, якщо пожежникам діставатися занадто далеко. Особливо це стосується віддалених громад і сіл. 

У Польщі така реформа є. Звісно, було б добре, якби й у нас втілили. Чому? По-перше, це ефективніше. По-друге, що більше людей знають домедичну допомогу й можуть кваліфіковано її надати, то безпечніше в такій країні жити. Особливо враховуючи нашу ситуацію та наших сусідів. Тож це – вагомий елемент безпеки для всього суспільства. Це стосується й мирного часу.

Уявіть ситуацію: ви їдете на авто, бачите, що попереду щось сталося. Ви пройшли курси, тому зупиняєте машину й надаєте допомогу. Просто тут. Інколи час іде на хвилини – а ви вже врятували людині життя.

Кожен має робити те, що вміє, і на своєму місці. У мене є досвід роботи у цій сфері: я можу писати проєкти та реалізовувати їх. Мене надихають люди. Я бачив багатьох, які не на фронті, але готові щось робити й допомагати. Саме їх треба залучати, щоб люди не почувалися зараз непотрібними. Знаю: є ті, що виїжджають з окупації та хочуть бути корисними. Хтось іде на фронт, а хтось хоче волонтерити. Таких дуже багато, і їм треба запропонувати реалізацію. 

Матеріал підготовлений у межах спецпроєкту «Добровольці: працюємо заради миру». Він передбачає низку історій добровольців – пожежників, медиків, рятувальників.

Спецпроєкт реалізується у межах програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу.

Публікацію взято з #ШоТам

Відео про 18-річного студента Кіма Пеннока, який став рятувальником ДСНС, можна подивитися тут.