Подiлитись
24/01/2024
Нотатки з дискусії

До Дня Соборності України ми презентували курс про «Історію українського громадянського суспільства» у перспективі періоду незалежності. Це стало радісною нагодою зібратися з нашими друзями та партнерами у світлому залі Київської школи економіки задля розмови «Енергія змін: історія успіху і боротьби українського громадянського суспільства». 

Ось кілька тез із розмови наших спікерів та спікерок:

 «За останні роки найголовніший висновок, якого я дійшов: можна відчувати щастя навіть тоді, коли навколо йде війна, можна відчувати зміст і сутність у тому, що я роблю для країни, так відчувати від себе задоволення і, власне, мету свого життя. Я хочу віддати шану всім громадським організаціям та активістам, які спрямували свою енергію, силу, час на подолання наслідків війни і допомогу іншим. Розумію, як багато зусиль необхідно людині, яка сама потребує емпатії у складних умовах, щоб надавати цю емпатію та допомогу іншим», Віктор Лях, президент Фонду Східна Європа.

 «Цими днями ми мали також 10 років організації @Крим SOS. Коли запитали, чому ми почали це робити, то нашою відповіддю було: бо ми цього не могли не робити. І те, що сьогодні я роблю у громадянському середовищі й у державному секторі, в Українському інституті, я жартую, що це дуже егоїстичні наміри. Бо хочу повернутись додому, в Крим. Щоб такі, як я, могли вільно приїжджати і повертатися до себе додому. І коли ми говоримо про щастя під час криз і воєн, то щастя для мене… 10 років я його не відчував. Бо його можна відчувати тоді, коли частину тебе тобі повертають», Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, співзасновник громадських організацій “КримSOS” та “Кримський Дім”. 

 «Написання лекції про ЗМІ до цього курсу мали для мене терапевтичний момент. Уже давно за роботою в медіа, й особливо у такий важкий період, немає часу для рефлексій. У 2000 році в Україні з’являється “Українська правда”, а в росії до влади приходить Володимир Путін. Від 2000 року Україна зробила величезний крок в усвідомленні існування незалежних медіа. 

Якщо дивитися загалом, то станом на 2000 рік у росії було більше свободи в медіа, ніж в Україні. За пів року після заснування видання тіло її засновника, Георгія Гонгадзе, знайшли в Таращанському лісі. Це призвело до акцій протесту. Насправді, коли люди вперше виходили на акції протесту «Україна без Кучми», я не думаю, що вони розуміли значення незалежної журналістики та усвідомлювали, що це таке. 

Українці виходили проти насильства над особистістю. Для них ця історія була про злочин проти особистості, що також стало реперною точкою під час Революції гідності. Згодом це розуміння важливості свободи ЗМІ прийшло. Від 2000 року Україна зробила величезний крок в усвідомленні існування незалежних медіа. Тоді як в росії за цих 20 років постала абсолютно зруйнована інфраструктура медіа в країні», Севгіль Мусаєва, головна редакторка “Української правди”, членкиня наглядової ради Фонду Східна Європа.

«Я професійно досліджую громадянське суспільство від 2014 року. Та маю сумніви, де в Україні громадянське суспільство закінчується і починається просто суспільство. Якщо ми говоримо про те, що громадянське суспільство це активісти й учасники протестних рухів, напевно, меншість. То після 2022 року ми, за опитуваннями, бачимо, що це вже не меншість, а принаймні відносна більшість, а подекуди й абсолютна більшість населення. 

Нам не обов’язково належати до формальної організації для того, щоб щось робити. А це таке середовище і спосіб діяння, коли ми сходимося в тій ситуації та в той момент, коли це потрібно, і розходимося, коли справа зроблена.  Неформальність це та характеристика, з якої треба починати, коли ми хочемо зрозуміти, що взагалі відбувається, коли ми говоримо про українське громадянське суспільство. 

Класифікація вимірів українського громадянського суспільства:

  1. Організовано та неорганізовано 

Громадські організації – це лише один із вимірів українського громадянського суспільства. А інші виміри – це наші банки “Монобанку”, плетіння сіток тощо, де не обов’язково реєструватися, бо неформальне громадянське суспільство, яке не належить до організацій, є значно ширшим 

  1. Від 2014 року у вільній Україні та в окупації 

Історія збройного та ненасильницького спротиву, наприклад, жовта стрічка в окупованій Горлівці чи в Севастополі

  1. В Україні та за кордоном 

Діаспора та біженці

  1. Історія громад як історія успіху

Це те, що ми розповідаємо на курсі та під час цієї дискусії, але й, наприклад, стара громада, яка собі уявляла Україну і боролася літературно-мистецькими методами й не тільки», Катерина Зарембо, кандидатка політичних наук, асоційована аналітикиня Центру «Нова Європа», запрошена дослідниця Центральноєвропейського університету.

«Раніше більшість міжнародних і українських дослідників казали, що в Україні слабке громадянське суспільство, без достатньої кількості відповідних громадських організацій. Через громадські організації не було залучення в демократичний процес, і тому західні дослідники казали, що в Україні є слабке громадянське суспільство. Та парадокс: якщо в нас нібито громадянське суспільство слабке, як виникає Помаранчева революція, а потім Євромайдан, чому ці люди здатні виходити на вулицю, об’єднуватись? Один із виходів це сказати, а може, ми не правильно дали визначення, може, треба якось інакше визначати. 

І з’явилися такі напрямки: говорити не про формальну приналежність, а про те, що люди роблять. Ну, наприклад, підписують петиції, ходять на мітинги, звертаються до органів влади. І тут уже соціологи в різні роки бачили, що насправді більше людей беруть участь у громадських активностях, ніж у формальних організаціях. Це доволі цікаве спостереження, що багато українців ніби є волонтерами наодинці. Багато з нас робить щось таке волонтерське, але не в організації. Ми навіть донатимо самі в себе у смартфонах, а не тому що ми ось разом ГО створили, щоб задонатити», Тімофій Брік, ректор Університету «Київська школа економіки». 

«Період кінця 80-х років той період, коли я особисто ще не знав термінів “громадянське суспільство”, тоді цей термін не вживався, а говорилося «неформальні організації». Те, що відбулося під час Помаранчевої революції як сплеск громадянського суспільства, потім Євромайдан, і те, що ми бачимо зараз, усе це закладалося раніше, коли почався перехід до Незалежності. Відбувалося формування української політичної нації, яка базувалася не на етнонаціоналізмі, а саме як українська політична нація.

Ще одна важлива тенденція з того часу це несприйняття авторитаризму. Те, що західні дослідники потім назвали як «В Україні існує так званий плюралізм за визначенням», тобто Україна є настільки різноманітна, що дуже важко одній політичній силі монополізувати владу. Тому українці змушені домовлятися між собою, а влада не може ігнорувати політичну опозицію. В багатьох випадках різні політичні сили змушені йти на компроміс, що насправді закладає можливості для демократії. І коли ми згадаємо перехід України до Незалежності це був компроміс між націонал-комуністами і націонал-демократами», Олексій Гарань, політолог, учасник відродження Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.  

Подія відбулася у межах проєкту «Фенікс», що впроваджується Фондом Східна Європа коштом Європейського Союзу, в партнерстві з @Українським Інститутом та Київською школою економіки.